Закрити

  Авторизація

Логін
Пароль
Запам'ятати на 2 тижні?

Забули пароль?
Якщо ви незареєстровані, пройдіть реєстрацію
Останні новини
Останні новини
Споживання електроенергії в Україні збільшилося
17.08.2017р.

Міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор...

Сонячна станція за перші 10 днів роботи принесла господарям 1100 грн
16.08.2017р.

Оксана і Валерій Чуб з Чернігова встановили на даху...

Проекти наших компаній впроваджуватимуть у Казахстані
16.08.2017р.

Міністерство енергетики Казахстану відібрало низку...

У супермаркеті Lidi запущено станцію швидкої зарядки електромобілів
15.08.2017р.

Компанія «АББ» поставила свою станцію швидкої...

Опитування
Опитування

Вам подобається оновлений портал?

818
31.10.2014р. |
Війна вирішила болюче питання нерентабельних шахт, або Де у питаннях електроенергетики закінчується політика, а починається економіка

Російських ЗМІ поширюють думку, що Україна, мовляв, намагається замінити російський газ, але все, на що вистачає її фантазії, – купувати російське вугілля. Цю тезу можна відкоригувати: Україна змушена купувати у Росії вугілля, яке та краде у нас щомісяця з Донбасу навіть не вагонами, а вантажними конвоями. При цьому зауважимо, що половину електроенергії країни виробляє та постачає громадянам через свої підприємства Ринат Ахметов, олігарх, який виховував Донбас в дусі «Русского міра».

Становище теплоенергетики активно експлуатують політики, деколи складається враження, що вугільні теплоелектростанції стали повноцінними учасниками передвиборних перегонів, принаймні, представники пропутінської сили у своїх передвиборних телероликах, показуючи на візочок з вугіллям, кажуть «ось-ось закінчиться, і буде темно, тому – виберіть нас».

Чи можна замістити обсяги електроенергії, об’єктивно втрачені через війну? Як державі будувати свої відносини з власником енергогенерувальних та енергорозподільних компаній, який примудряється зручно реструктуризувати борги навіть в часи АТО? І де у питаннях електроенергетики закінчується політика, а починається економіка? Про це розмова з директором Бюро комплексного аналізу та прогнозів Сергієм ДЯЧЕНКОМ.

– Днями енергохолдинг ДТЕК заявив, що він вичерпав запас міцності, і тепер компанія зможе забезпечити постачання електрики тільки в розмірі надходжень коштів від ДП «Енергоринок». Що означає ця заява?

– З цієї заяви не дуже зрозуміло, хто винен у тяжкому життєвому становищі ДТЕК. Можу припустити, що мається на увазі. Через величезні неплатежі споживачів ДТЕК може надалі постачати електроенергію тільки в разі надходження за неї коштів від «Енергоринку». Тобто мова йде не про те, що фізично нема вугілля, а про те, що в ДТЕК немає грошей на його закупівлю, й «Енергоринок» мусить ці кошти шукати. Але основна причина неплатежів – те, що на сході України, особливо в зоні АТО, споживачі електроенергії та газу не сплачують за отримані послуги. І тут виникає цікава ситуація. «Донецькобленерго», який постачає електроенергію, належить тій самій компанії ДТЕК. Тож питання відпуску, рішення, яким споживачам відпускати, а яким ні, яким чином поводитись із платниками, якраз і належить до компетенції компанії «Донецькобленерго». «Енергоринок» – це майданчик, де відбувається продаж електроенергії. Там нема зайвих грошей, які можна було б віддати Ахметову.
Якщо брати формально, то чого взагалі державу мають хвилювати вугільні запаси компанії ДТЕК? Панове, це вже взагалі не державна проблема повинна бути. І апелювання у даному випадку компанії ДТЕК, що держава мусить перейматися цією справою, бо можливі зриви постачання електроенергії, виглядає не дуже серйозно. А для чого ви приватизовували об’єкти, якщо власник не можете забезпечити їм нормальний режим роботи.

Тобто Ринат Леонідович повинен чесно признатися, що його регіональна структура не платить його центральній структурі. І хто тут винен, і хто повинен допомогти його рідному регіону?

– Що можна взяти з людей, які живуть у зоні АТО? В них просто нема чим заплатити. А відімкнути їх для компанії, яка володіє купою активів у цій зоні, просто небезпечно.

Сьогодні ми яскраво бачимо наслідки політики приватизації, яку проводила наша держава впродовж незалежності. В енергетиці вона почала приватизацію з облгазів та обленерго – структур, які розподіляли електроенергію. А виявилось, що ці стратегічні об'єкти не менш важливі, ніж об’єкти генерації, які її виробляють.

Ми отримали наочну картину, чому доцільно було залишити обленерго у державній власності. Бо приватна компанія, навіть така потужна як ДТЕК, у такій ситуації зараз не може без держави вирішувати це питання. З одного боку, вона мусить робити бізнес і не постачати електроенергію тим, хто не платить. З іншого боку, зрозуміло, що відімкнення електроенергії і газу, особливо, коли стане холодніше, може призвести до соціальної катастрофи, коли люди будуть замерзати. Компанія ДТЕК народилася та зростала в цьому регіоні, але вона чекає допомоги від держави.

Нинішній дефіцит вугілля наочно викриває вади приватизації теплової генерації. У конкурсних умовах ключовою вимогою до претендентів було постачання українського вугілля на ТЕС, що дало ДТЕК великі переваги і в результаті ця компанія отримала контроль над 67% теплової генерації. Зараз видно помилковість такого підходу саме з точки зору енергетичної безпеки. Якби хоча б на частину теплової генерації прийшли стратегічні інвестори, які мали б можливості залучати кошти на модернізацію енергоблоків та вміли працювати на світових ринках, картина могла бути іншою. А так, держава змушена терміново втручатися в ситуацію з паливозабезпеченням.

Взагалі всі ми отримали колосальний урок: держава не повинна втрачати контроль над стратегічними підприємствами. До них, безумовно, належать обленерго та облгази, як підприємства, що по суті формують регіональні баланси електроенергії та газу. Я не закликаю до реприватизації. Це може негативно вплинути на інвестиційний клімат та супроводжуватись багаторічними судовими тяжбами, скандалами в трудових колективах. Є інший набагато простіший вихід – просто необхідно виконати вимоги європейського законодавства, вже імплементованого у наше внутрішнє, щодо реформування обленерго та облгазів. Ці підприємства мають бути розділені на постачальні компанії та транспортні. Ось тут і буде для держави слушна нагода відновити хоча б частковий контроль над транспортними операторами.

Такі реформи дали б змогу не тільки формувати конкурентні ринки газу та електроенергії та зміцнити енергетичну безпеку, а й посилити боротьбу з корупцією. Саме на облгази спираються оборудки контрафактного газу, обсяги якого фахівці оцінюють у 2–3 млрд.м³ на рік. Чимало коштів розкрадають і через систему дотаційних сертифікатів, у межах якої через обленерго проходять десятки мільярдів гривень.

Це корупція, якщо так можна сказати, найвищого гатунку. Вона побудована не на банальних хабарах, а на високих професійних вміннях і складних схемах. І вдарити по ній можна красиво й системно, шляхом запровадження європейських конкурентних принципів.

– Щодня з’являється інформація, що росіяни продовжують вивозити вугілля. Цьому можна якось дати раду?

– Це – цілеспрямована акція, щоби поставити в дуже складне становище українську генерацію в осінньо-зимовий період. І тут ми, знову ж таки, стаємо свідками помилок при вирішенні питань енергетичної безпеки за часів незалежності. Концентрація вуглевидобувних підприємств у східних регіонах сприймалася, як щось цілком природне, оскільки так склалось за радянських часів. Хоча там було чимало підприємств, за всіма ознаками, неперспективних. Видобуток там ведеться на величезних глибинах з тонкими пластами, це – нерентабельно. У багатьох шахтах собівартість вугілля сягала $120–140 за тонну, тож держава мусила знижувати ціну до прийнятної $60–80 за тонну шляхом субсидування. При цьому дотація на тонну вугілля дорівнює ціні, за якою воно відпускається. Реформа галузі напрошувалась давно, але в жодного з урядів не вистачило мужності на такі непопулярні кроки, які необхідно було при цьому здійснювати. Зараз у ситуацію втрутилась війна – багато шахт розбомблено або залито водою.

– Виходить, війна – шанс облаштувати Донбас, те що Маргарет Тетчер робила, проходячи через страйки, нам удасться зробити без цього?

– Війна прийняла ті жорсткі і неприємні речі, на які не піднімалася рука наших керівників. Ми маємо закриті шахти, частину з яких і так давно слід було закрити. А зараз треба думати, яким чином вибудувати модель, провести реформу галузі, щоб ми мали належне та економічно обгрунтоване представництво в нашому енергетичному балансі вугілля. Тобто, тут потрібно подивитися, що доцільно відновити, на яких підприємствах провести модернізацію, де збудувати нові шахти. Дуже важливо при цьому не забути про львівсько-волинський вугільний басейн. Взагалі, у всьому світі зараз починають говорити про вугільний ренесанс, тому я б не поспішав відмовлятися від цього виду палива на перспективу. Роль вугілля в енергетичному балансі Україні далеко не вичерпана. Але у тій ситуації, яка виникла, з точки зору безпеки, звичайно ж, на першочергову увагу заслуговує атомна енергетика.

– Ви за збільшення частки атомної енергетики?

– Однозначно. Я вважаю, що необхідно переглядати стратегію енергозабезпечення. Робити головну ставку на вугілля ми вже не можемо. Тож зараз час розвитку атомної енергетики. Що для цього потрібно? Україна в принципі забезпечена ураном на 50–70 років. Нам треба зараз подумати, як розвивати атомну генерацію, можливо, збільшивши частку в балансі енергетичному, при цьому вирішивши питання диверсифікації ядерних технологій. Відійти від монополії реакторів російського дизайну, придивитися до переваг, наприклад щодо маневрових характеристик, реакторів, розроблених іншими країнами. Звичайно, при збільшенні обсягів атомної генерації необхідно забезпечити умови для регулювання енергосистеми. Для цього треба розвивати ГАЕС, нарешті, вирішити проблему мережевих обмежень та багато інших. Слід зазначити, що в України для таких кроків з`явились додаткові водні ресурси, від яких відмовилась окупаційна кримська влада.

– Мільйон жителів Луганщини живе без газу і без струму, росіяни розбомбили майже повністю дві теплоелектростанції. Як людям вижити, який повинен бути режим роботи електростанцій, щоб усім вистачило?

– Звичайно ж, на Луганщині також велика кількість простих людей, і кидати їх просто так – неправильно. З іншого боку, вся Україна зараз у досить складній економічній ситуації, в яку нас загнала та ж Росія. Тому, можливо, Україна зможе забезпечити якийсь мінімум, допустимо, подачу електроенергії, хоча б пару-трійку годин на день у ці регіони. Те ж саме, навіть ще складніше, з газом, в Україні намічається серйозний його дефіцит на осінньо-зимовий період.

На Донбасі та Луганщині зараз бої тривають у тих місцях, де розміщені ключові інфраструктурні об’єкти, транспортний вузол Дебальцево, аеропорт, генерація (виробничі потужності – ред.). Йде боротьба за те, чи буде той шмат Донбасу, який вони хочуть відкусити, самодостатнім і з точки зору енергозабезпечення. Якщо за бойовиками залишать Щастя, я вважатиму це просто злочином. Там розташована Луганська ТЕС, а без неї забезпечити електрикою Донецьку та Луганську область буде майже неможливо. Це дуже потужна ТЕС.

Взагалі поки що потужності на території Донецького басейну розподілено так: вугільні шахти перебувають, здебільшого, у сепаратистів, а генерація – у нас. Як вони у випаду замороження конфлікту планують опалювати території, підконтрольні бойовикам? Бо якщо РФ спробує включити їх до своєї енергосистеми, це – політичний скандал. І такий крок потребуватиме коштів і часу, а зважаючи на перспективи переходу України на паралельну роботу з ENTSO-E, – виведення підконтрольної бойовикам території в острівний режим роботи. Енергозабезпечення Донбасу – одне з ключових питань політичного та економічного майбутнього цієї території.

– Держдума зробила перший крок, щоб заборонити реекспорт російського газу в Україну. Це якось вплине на країни-постачальники?

– Ну, уявімо ситуацію: прийме Держдума цей закон. Як він вплине на реекспорт? Існують довготермінові угоди на постачання газу. Деякі з них застаріли, бо не відповідають вимогам законодавства ЄС – третьому енергетичному пакету. Ну, приймуть росіяни закон, який буде суперечити чинним довготерміновим угодам. Що робитимуть європейці? Наприклад, стару угоду розривають, укладають нову. А тоді вже її укладатимуть з урахуванням нового європейського законодавства. Росіянам тоді стане непереливки, бо там новий підхід до транзиту, до ціноутворення. Ну, гіпотетично, вони можуть прийняти закон із вимогою до партнерів переглянути двосторонню угоду та вписати заборони реекспорту. Але це не допоможе. Бо коли в балансі компанії є інші гази, крім російського, з моменту набуття власності на газ розібратися, де чий, практично неможливо.

– Зараз з’явилася нова українська народна Фейсбук-забава: спостерігати за падінням ціни на нафту, яке тягне зменшення ціни на газ. Це історія про те, щоб допомогти Україні, чи історія Саудівської Аравії, щоб трохи пригальмувати Обаму, і що буде з цього Україні?

– Складно дати однозначну оцінку, хоча суспільству хотілося б вірити в існування всесвітньої змови на користь України. Я не можу теорію цієї змови підтвердити. Ціноутворення на нафту має циклічний характер. Зараз почався цикл падіння. Але цю тенденцію підсилюють й інші обставини. На сьогодні кілька серйозних гравців збільшують свою роль на ринку: Саудівська Аравія, Лівія, Катар, і на підході – Іран. При цьому, що рухає Катаром та Лівією, в цілому зрозуміло, мотивація Саудівської Аравії є предметом гарячих дискусій. Стабільно зростає видобуток нафти в США. До того ж, економічні показники країн ЄС та Китаю виявились далекими від оптимістичних, тобто маємо обмеження попиту, яке також грає на пониження ціни. Існують різні прогнози щодо ціни, до якої опуститься нафта. Вона коливаються від $80 до 30 за барель.

Науковці та аналітики погоджуються, що $70–75 за барель – це ціна, за якої нафтовидобувні компанії практично в усіх країнах можуть працювати рентабельно. А от за менших цін на деяких родовищах почнуться економічні проблеми. У цьому контексті є багато розмов про видобуток сланцевої нафти в США, але тут часто забувають, що сланцеві технології у них швидко розвиваються. Зараз собівартість сланцевої нафти перебуває у діапазоні $30–60 за барель. При цьому, якщо все ж таки деякі компанії почнуть відчувати фінасово-економічні проблеми у зв`язку з падінням сітових цін на анфту, ніхто не завадить Держдепу надати їм бюджетну підтримку.

Якщо говорити про перспективи нафтовидобувної галузі у світі, то тут прогнози робити вкрай важко, тим більше, в ситуацію можуть утрутитись нові науково-технічні революції – електропривід у транспорті або термоядерний синтез в енергетиці. Причому, це не захмарні, а цілком осяжні перспективи – 10–15 років. Можливо, нафтодобувні країни враховують і цей фактор, формуючи свою політику на ринках.

– Я переглянула дайджест західних ЗМІ. Читачів і «The wall street journal», і «Financial Times» цікавить і наше вугілля, і наш газовний транзит. Але текстів, що Європа виривається з газових обіймів РФ, також побільшало. Як будувати енергонезалежність у власній свідомості?

– Для активного використання теплових опалювальних приладів бажано зробити ревізію внутрішньоквартиних мереж. Стандартні лічильники мають потужність близько 6 кВт. Тобто, це сумарне навантаження, яке небажано перевищувати. Один оливовий радіатор має потужність близько 2,5 кВт, його вистачить, щоби обігріти кімнату площею 25 м². На дві кімнати вже потрібно два радіатори, а це вже 5 кВт. Тому потрібно зменшити навантаження від іншого обладнання. Я, наприклад, влітку в квартирі замінив усі лампочки на світлодіодні. Також необхідно подивитись проводку. До тих розеток, де передбачено вмикати потужні прилади, ті ж радіатори, необхідно провести якісну проводку.

Ну, і звичайно необхідно дбати про утеплення. Ізоляцію вікон, перш за все. Також непогано домовитися із сусідами та перевірити вхід теплотраси до будинку. Енергозбереження та ощадливість мають бути особистою відповідальністю і кожної родини, і держави.

Лана САМОХВАЛОВА,
Укрінформ

Теги та ключові фрази
Газета Новий шлях за 11.12.2014р


Поділіться цією інформацією в соцмережах, дякуємо за популяризацію порталу:
Також Ви можете:

Додати до закладок Підписатись Версія для друку




Інші статті
17.11.2010р.

Електричні щити 2

Електричний щит - це початок всієї електричної частини будівлі, і не важливо, що це - величезний завод у мегаполісі або скромний будиночок у селі. Скрізь є електричні щити

18.08.2010р.

Пристрій для плавного пуску електродвигуна

Одним із самих головних недоліків асинхронних електродвигунів з короткозамкненим ротором є наявність у них великих пускових струмів. І якщо теоретично методи їх зниження були добре розроблені вже досить давно, то ось практично всі ці розробки застосовувалися дуже в рідкісних випадках

Більше статей за тегами
При використанні матеріалів посилання на www.proelectro.info (для інтернет ресурсів з гіперссилкою) обов'язкове.