Закрити

  Авторизація

Логін
Пароль
Запам'ятати на 2 тижні?

Забули пароль?
Якщо ви незареєстровані, пройдіть реєстрацію
Опитування
Опитування

Вам подобається оновлений портал?

Виставки
Виставки

13–15 вересня 2017 року

Україна, м. Одеса ,
Виставковий комплекс порту

11-13 жовтня 2017 року

Україна, м. Дніпропетровськ ,
Парк розваг "Лавина"

18-20 жовтня 2017 року

Україна, м. Харків,
ПВЦ Радмир Експохол

7-9 листопада 2017 року

Україна, м. Київ,
Броварський проспект 15, ст. м. „Лівобережна”,

Міжнародний виставковий центр

7-9 листопада 2017 року

Україна, м. Київ ,
Міжнародний виставковий центр Броварський пр-т, 15

21-24 листопада 2017 року

Україна, м. Київ,
Міжнародний виставковий центр
Новини
Сучасне якісне робоче освітлення повинно забезпечувати комфорт і зручність у роботі, відповідати всім нормативам, бути економічним і вписуватися в сучасний діловий дизайн. Економія на...

Китай оголосив завершення і під’єднання до місцевої електромережі найбільшої плавучої сонячної електростанції потужністю 40 МВт.

Більше новин за тегами
Статті

Електричний щит - це початок всієї електричної частини будівлі, і не важливо, що це - величезний завод у мегаполісі або скромний будиночок у селі. Скрізь є електричні щити

Більше статей за тегами
837
18.02.2009р.
Зігнорований шлях: Як зменшити газову залежність України

Напружене газове протистояння з Росією у кінці 2008-го й на початку 2009 року знову гостро окреслило проблему розвитку внутрішнього енергетичного сектору України. Ще три роки тому під час першого російсько-українського газового конфлікту навіть для неспеціалістів стало зрозуміло, що найкращий спосіб убезпечити країну від газових прецедентів у майбутньому – зменшити її залежність від імпортних енергоносіїв.

Завдяки своєму потенціалу Україна може вирішувати цю проблему, крокуючи одночасно у кількох напрямах, – розвивати як традиційну енергетику (атомну, вугільну й газову), так й альтернативні джерела енергії. Це нестиме вигоду не лише в політичному плані. Налагодження нових виробництв позитивно вплине на українську економіку й соціальну сферу. А розвиток альтернативних джерел енергії до того ж має ще один суттєвий плюс – дозволяє значно зменшити тиск на екологію.

Наше місце у світі

У багатьох країнах виробництво енергії з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) є одним з пріоритетних напрямків розвитку економіки. За даними Міжнародного енергетичного агентства, на сьогодні із загальної кількості енергетичного споживання у світі 18% припадає на енергію, вироблену з ВДЕ.

Особливо дбають про сектор альтернативних джерел енергії розвинуті країни. Європейський Союз узяв зобов’язання до 2020 року збільшити виробництво енергії за рахунок ВДЕ до 20% й одночасно на 20% зменшити викиди вуглекислого газу. Окремі європейські країни беруть ще вищу планку. Зокрема, Швеція планує до 2030 року збільшити споживання енергії з ВДЕ до 50%.

Україна на цьому фоні виглядає більш ніж скромно – на сьогодні альтернативні джерела забезпечують менш ніж 1% енергетичних потреб країни. „Уся частка альтернативної енергетики – це 0,8% від обсягу споживання в Україні, – зазначає в Ігор Курочкін, начальник відділу альтернативних та відновлюваних джерел енергії Національного агентства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР). – Казати про альтернативну енергетику у європейському розумінні цього поняття поки, на жаль, зарано”. Якщо враховувати велику гідроенергетику, - відновлюване, проте традиційне джерело енергії, то частка українського сектору ВДЕ зросте до кількох відсотків.

Друга велика складова у цьому секторі після гідроенергетики – біоенергетика. На сьогодні в Україні близько 0,5% енергії виробляється біоенергетичними установками, що використовують як сировину різні рослинні відходи, побутове сміття, торф. При цьому основна частка, як і в інших країнах, припадає на використання твердої біомаси – деревини, соломи, кукурудзи, лушпиння соняшника.

Певний розвиток отримали також теплова сонячна енергетика і вітроенергетика. Проте цим може похвалитися переважно Крим, де встановлено 18 тис. сонячних колекторів і шість вітроелектростанцій (загалом по країні – 9).

Своїм надбанням у галузі ВДЕ Україна поступається західним країнам не лише кількісно, але й якісно. Зокрема, більшість українських вітроелектростанцій мають ефективність лише 5%, набагато більше часу перебуваючи на ремонті, ніж у роботі. Переважно вони використовують вітчизняні установки потужністю 100 кіловатт, які були вже застарілими тоді, коли купувалися ліцензії на їхнє виробництво.    

Водночас у Німеччині ефективність вітроустановок становить 35-45%. До того ж вони мають потужність по кілька мегаватт кожна.

Однак за своїм потенціалом Україна може йти у цій галузі нарівні з іншими країнами Європи. „За різними оцінками, до 2030 року Україна без проблем може вийти, як мінімум на 25%, а то й на 30% споживання енергії за рахунок використання ВДЕ. А до 2050 року – на 50%”, – наголошує Андрій Конеченков, голова правління Української вітроенергетичної асоціації.

Це підтверджують й розрахунки науковців. Україна споживає на рік близько 200 млн. тонн умовного палива. За підрахунками Інституту відновлюваної енергетики НАНУ, щорічний технічно доступний потенціал ВДЕ становить не менше ніж 73 млн. тонн умовного палива, чи 36,5% від споживання.

Доступна альтернатива

Починати потрібно з найбільш рентабельного сектору – біоенергетики. На цьому сходяться як представники українських держструктур, так і приватних компаній, які працюють у галузі альтернативної енергетики.

Певний поштовх цей процес уже отримав. Найчастіше використовується деревина – в Україні вже встановлено близько 1500 котлів на цьому паливі, дві третини яких обслуговують деревообробну промисловість, решта – комунальний сектор. Налагоджене й виробництво такого обладнання – його випускають уже близько десятка українських компаній.

Менша кількість котлів – лише близько 30 – працює на соломі. Перший з них потужністю 1 МВ з’явився 2000 року у селі Дрозди Білоцерківського району Київської області на місці газового котла. Обладнання вартістю $154 тис. з рекламною метою встановили данці.

Солом’яний котел швидко довів свою ефективність, забезпечуючи теплом всі сільські споруди неіндивідуального користування – школу, будинок культури, дитсадок, чотири кількаквартирні будинки, адміністративний будинок, баню.

Через кілька років у селі встановили ще одну подібну котельню, але вже українського виробництва, яка опалює ферму.

Однак паливний потенціал навіть цього невеличкого села залишається далеко не вичерпаним. За рік тут збирають близько 6 тис. тонн соломи, використовуючи для опалення ледь шосту частину всієї кількості. „Можна електростанцію поставити в селі та цілу зиму електрикою забезпечувати весь район, – переконаний Іван Новіков, голова Дроздівської сільської ради. – А якщо взяти всі села району, то взагалі тут невичерпний резерв”.

За рахунок твердої біомаси в Україні можна замістити значну кількість природного газу. На рік країна споживає близько 75 млрд. кубометрів блакитного палива – 20 млрд. власного видобутку й 55 млрд. імпортованого. На потреби житлово-комунального господарства (ЖКГ) йде 21 млрд. кубів газу щорічно. 

Економічно обґрунтований потенціал біомаси в еквіваленті складає 5,6 млрд. кубів блакитного палива. Щоб замістити цей обсяг газу, у біоенергетичний сектор потрібно вкласти, за словами Ігоря Курочкіна, 7,5 млрд. гривень.

Незважаючи на таку значну суму, вкладені гроші окупаються дуже швидко – навіть за минулорічних цін на імпортний газ ($179,5 за 1 тисячу кубів) буквально за один опалювальний сезон.

А далі щороку Україна виграватиме на значній економії коштів, бо біомаса набагато дешевша за газ. Зокрема, зараз тонна соломи коштує приблизно 250 грн. Якщо врахувати, що її теплотворні характеристики приблизно вдвічі менші за газ, то солом’яний еквівалент 1 тис. кубів газу обходитиметься трохи більше 500 гривень.

За розрахунками деяких науковців, Україна може заміщувати біомасою навіть 50% природного газу, що використовується для опалення. „Ми з 34 млрд. кубів газу, які Україна споживає для теплопостачання, половину б замінили на біомасу. Це 17 млрд. кубів газу. Ми не будемо нічого винаходити. У цьому ж напрямі рухаються Данія, Фінляндія, Австрія. У них 30% палива у теплопостачанні – це біомаса”, – зазначає Георгій Гелетуха, завідувач відділу теплофізичних проблем біоенергетики Інституту теплофізики НАНУ.

Ще один перспективний напрям – отримання біодизелю з ріпаку, сої та інших олійних культур. Зараз в Україні ріпаком засівається значна частина полів, проте 90% цієї сировини йде на експорт – у країні немає потужних високотехнологічних заводів з її переробки.

Така сама ситуація і з сонячними колекторами, виробництво яких вже налагоджене в Києві, Харкові, Запоріжжі. Ця продукція також майже не надходить до українського споживача – 90% сонячних теплоустановок відправляють за кордон.

Україна також може отримувати дешеву енергію з геотермальних джерел – у спадок від радянських часів залишилося 80 свердловин. Проте більшість з них перебуває у поганому технічному стані й не функціонує. «Такі міста, як Львів і Чернігів, за невеликих капітальних витрат можуть на 80% вирішити всі свої теплові потреби за рахунок геотермальної енергії», – наголошує Ігор Курочкін.

Незасвоєний урок  

Розвиток альтернативних джерел енергії в Україні стримують два основні фактори – відсутність середнього класу й продуманої державної політики. 

«Питання не в тому, буде це працювати чи не буде, – зауважує Ігор Курочкін. – У нас є приклади, коли індивідуальний будинок опалюється повністю за рахунок сонячних колекторів потужністю від 3 до 15 кіловатт. 15-кіловаттна сонячна станція – це близько 20 тис. у.о. Поки що іграшка не варта свічок. Проблема в основній масі населення, а не в індивідуальних господарствах».

Держава, у свою чергу, ніколи не розглядала альтернативні джерела енергії як пріоритетний напрям розвитку української енергетики. Далі розпливчастих декларацій справа, як правило, не йде. Єдиною програмою, на яку окремим рядком передбачалися гроші з бюджету, була програма «Повітря в енергетиці», прийнята Кабміном 31 грудня 1997 року.   

Інші напрацювання у цій сфері не надто вражають. Можна ввозити енергоефективне обладнання (наприклад, вітроустановки) без сплати мита, якщо аналогічна продукція не випускається в Україні. Місцеві бюджети отримують кошти на заходи з енергозбереження, але на практиці вони йдуть не на розвиток альтернативної енергетики, а на ремонт дахів, теплотрас й іншого морально застарілого обладнання.

Газовий конфлікт 2006 року майже не вплинув на ставлення української влади до сектору ВДЕ.

Нова Енергетична стратегія України до 2030 року, прийнята у 2006-му, передбачає поступове зменшення газового споживання, проте за рахунок вітчизняної атомної та вугільної промисловості. З ВДЕ до 2030 року планується отримувати лише 6% енергії. Сектору альтернативної енергетики у цьому документі уваги майже не приділено.

„Енергозбереження „в Енергетичній стратегії” займає всього лише один розділ, – наголошує Ігор Курочкін. – Окреслено контрольні точки і написано скільки грошей. Минуло 3 роки – жодної копійки не виділено. А у заходах з виконання Енергетичної стратегії розпорядження 436-Р Кабміну записані переважно розробка законів, програм, моніторинг”.

Але перш ніж проводити чітку держану політику щодо розвитку ВДЕ, потрібно створити єдиний орган виконавчої влади, який би займався цими питаннями. Зараз же різні аспекти розвитку альтернативної енергетики покладені на різні міністерства. Питаннями використання відходів сільгоспвиробництва займається Мінагрополітики, деревини – Міністерство лісового господарства, твердих побутових відходів – Міністерство з питань житлово-комунального господарства, виробництва електроенергії – Мінпаливенерго.

Проте деякі зрушення у політиці стимулювання альтернативної енергетики після 2006 року все ж можна окреслити. Найважливіше з них – закон про зелений тариф на електроенергію, підписаний Президентом у вересні 2008 року. Цим документом встановлюється подвійна ставка на тариф, за яким мають купувати енергію, вироблену з альтернативних джерел. У кінці січня 2009 року вже названа і конкретна цифра зеленого тарифу – 66,24 коп. за кіловатт/годину.

Наступним на черзі має стати, за словами експертів, зелений тариф на тепло, вироблене з альтернативних джерел. Це дасть значно потужніший поштовх розвитку сектору ВДЕ. І з цього логічніше було б починати. „У нас надлишок електроенергії. Чого ми стимулюємо те, чого багато, – обурюється Ігор Курочкін. – А тепла не вистачає. У нас теплоенергетика, житлово-комунальне господарство у будь-який момент може зруйнуватися”.

Ще одна важлива подія – у Криму готуються до будівництва двох вітроелектростанцій потужністю 100 і 200 мегаватт, де працюватимуть ефективні сучасні вітряки по кілька мегаватт кожен.

Але до кардинальної зміни політики у галузі альтернативної енергетики потрібна зміна менталітету, тому найближчим часом на це очікувати не доводиться.

http://eko.portal.lviv.ua/
Теги та ключові фрази
газова залежність в україні жкг, газова залежність, газова залежність україни, скачать игру подибну до плантации зомби, як зменшити газову залежності української економіки, статичний перетворювач, енергетична залежність україни, як зменшити газову залежність україни
Більше новин за тегами


Поділіться цією інформацією в соцмережах, дякуємо за популяризацію порталу:
Також Ви можете:

Додати до закладок Підписатись Версія для друку



Коментарів немає, будьте першими та розпочніть дискусію


   



При використанні матеріалів посилання на www.proelectro.info (для інтернет ресурсів з гіперссилкою) обов'язкове.